Ми все життя ідемо до Тараса
Перший пам’ятник Т.Г.Шевченку було відкрито в 1881 році на півострові Мангишлак (сучасний Казахстан).
В Україні перший пам’ятник поету відкрито в 1899 році в Харкові стараннями добродійки Х.Алчевської. Мармурове погруддя роботи скульптора В. Беклемішева встановлене у садибі меценатки.
Т.Г.Шевченко був страшним і небезпечним для ворогів України у всі часи. Пригадаймо новелу В.Стефаника «Марія» ( а цей письменник писав свої твори виключно на реальному матеріалі і художній домисел вживав дуже рідко) можемо прочитати, як у роки Першої світової війни російські солдати глумилися над старенькою матір*ю-галичанкою, яка не дала нищити портрет Кобзаря: «Хліб бери, а образ віддай мені, то моїх синів. Такі, як ви, здоймали його з-під образів, кинули до землі і казали мені толочити по нім. Я його сховала в пазуху, а вони кроїли тіло пугами, що й не пам’ятаю, коли пішли з хати»…
У перші роки радянської влади Шевченко теж вважався напівзабороненим. Святкувати його ювілеї дозволили аж перед Другою світовою війною.
Шанобливе ставлення до Кобзаря в роки тоталітарної системи не було щирим. Улас Самчук у повісті-есе «На коні вороному» розкриє облудність більшовиків, які «милостиво виділили» Шевченкові трохи місця в столиці України. Але чому ж все-таки цей монумент тут поставлено? І навіть на місці, де стояв пам’ятник цареві Миколі І, який запроторив поета на десять років солдатом на Урал із забороною писати і малювати.
Це зроблено 1939 року. Передбачалася війна. Комуністи вирішили, що у таких випадках, «коли вони хочуть мови, дайте їм десять мов». Ордени і пам’ятники в цьому просторі були найдешевшим милом для замилювання очей противників… Шевченко для цього найкращий цукерок… «Київський Державний Університет ім. Т.Г.Шевченка». Дуже зворушливо. Чого б хотіти кращого? Лишень в тому університеті того імені так мало Шевченка. В мові, дусі, ідеї. Зате там багато Миколи І. В мові, дусі, ідеї.
Творчість Шевченка важко охопити вузькими рамками шкільної програми. До Кобзаря кожна людина повинна йти своєю вузькою стежкою, як до раю. Широких доріг у таких справах не буває.
П. Гірник
Запитують мене у класі діти:
- Скажіть, письменник скільки заробля?-
… Відкіль оця хвороба – все на світі
Ще змалечку підбити до рубля?!
… Урок. Шевченко. Не згаса вовіки
Освячене кріпацтвом визнання.
Цікавитесь, який мав заробіток?
Отримав десять років заслання.
Його вінець – над золоті корони,
Задосить було муки і покар.
Писати й малювати заборона –
Оце його був другий гонорар.
Не каявся. Писав у казематах.
Відрікся від щедрот і нагород.
І не зважав на цензорів пихатих –
Яка цензура викреслить народ?!
А допити, а вічні протоколи?
Священна будь, невтолена жаго!
Невже і ви не чуєте ніколи,
Як плаче слово голосом його?
А він згорів. І так бува не часто.
За гроші промовчав би – і живи.
Шевченко і сьогодні наш сучасник,
Боз його болю починались ви.
Політика, освячена царями, -
Понівеч, зрадь, купи чи задуши!
… Його життя написане сльозами.
Що запеклися кров*ю на душі.
У кожний звук, у кожний тон у слові
Крізь чорноту минувших лихоліть
Услухайтесь! Почуйте в його мові
Те, що лікує, плаче й попелить.
Почуйте серцем голос не схололий.
Вдивітеся у змучене лице.
Ви рідну мову чуєте у школі.
А чим йому заплатите за це?
Зібрала Любов Кравцова
Т.Г.Шевченко
Сьогодні можемо знайти сотні й навіть тисячі цитат, у яких дана найвища оцінка генію Кобзаря. Але варто зупинитись, проаналізувати, вдуматись, осмислити «Присвяту» І.Я.Франка:
« Він був сином мужика – і став володарем в царстві духа.
Він був кріпаком – став велетнем у царстві людської культури.
Він був самоуком – і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.
Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.
Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу силу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко»
Відповідь на лист Репніної
Коли тарас Григорович Шевченко був на засланні, княжна Репніна прислала йому листа. В листі вона просила: «Тарасе Григоровичу, напишіть, як Ви живете?» Він прочитав, узяв олівець, фарби й швидко, під цими словами Репніної на її ж листі намалював себе в шинелі, згорбленого, замученого, а поруч солдата з нагаєм у руці, що шмаглював його спині, й підписав: «Отак, як бачите». Більше – ні слова, так і послав їй.
Коментарi