Підписатися на RSS

/Files/images/Логотип журналістів.jpeg



гурток ЖУРНАЛІСТИКИ



КЕРІВНИК



ЛІСОВИЙ Ігор Сергійович

/Files/images/Логотип журналістів.jpeg

Відео керівника гуртка "Юні журналісти" Шевчук Олександри

День пам’яті Героїв Крут

100 річчя бою під Крутами


/Files/images/Логотип журналістів.jpeg

Про дружбу і справжніх друзів, юні журналісти, студії «Медіа кідс» телеканалу СТН, спілкувалися з учнями

загальноосвітньої школи № 2.

Програма "Медіакідс". Що таке дружба?


/Files/images/Логотип журналістів.jpeg

Юні журналісти студії «Медіа кідс» свою нову телепередачу присвятили книзі

Програма "Медіакідс". Книги


/Files/images/Логотип журналістів.jpeg

Юні журналісти нашого центру підготували чергову телепередачу студії «Медіа кідс». Міжнародний День рідної мови.

Програма "Медіакідс". Міжнародний День рідної мови.


/Files/images/Логотип журналістів.jpeg

Тележурналісти студії «Медіа кідс»НЦДЮТ, презентували свою нову роботу:

«Присвячено Героям Небесної Сотні».

Програма "Медіакідс". Присвячено Героям Небесної Сотні.


/Files/images/Логотип журналістів.jpeg

Вийшла в ефір чергова телепередача юних журналістів студії Медіа кідс

"Хто за свободу вийшов проти смерті, тому немає смерті на землі"

Медіакідс "Хто за свободу вийшов проти смерті, тому немає смерті на землі"


12.11.2015р

Юні тележурналісти НЦДЮТ працювали у ЗОШ № 7 над телепередачею про патріотизм.

/Files/images/2015-2016r/jurnalsti/IMG_5866.JPG /Files/images/2015-2016r/jurnalsti/IMG_5868.JPG


Береста №4

БЕРЕСТА № 4


.
Нещодавно побачило світ нове число газети Нововолинського центру дитячої та юнацької творчості «Береста». Цікаво, оригінально, творчо! Молодці, журналісти! Так тримати! Закачати текст газети...


/Files/photogallery/882/стор1.Береста ІІІ.jpgГуртківці творчо працюють та мають можливість представити нам ІІІ номер газети "Береста".
/Files/photogallery/882/стор1 Береста ІІ.jpgЮні журналісти підготували ІІ-й номер газети "Береста". Повний виклад газети можете ЗАКАЧАТИ ТУТ
Юні кореспонденти гуртка журналістики представили свій доробок - І- номер газети "БЕРЕСТА". Виходитиме вона що два місяці та в міру необхідності, як юнкори накопичать матеріал. Повний виклад газети можете ЗАКАЧАТИ ТУТ/Files/photogallery/882/стор1. Береста І.jpg


Чому в пінгвінів таке дивне чорно-біле забарвлення?

(Казка для маленьких чомучок)

Одного літнього ранку зайчик-вухань прокинувся і відразу ж побіг шукати свою матусю. А вона саме поливала моркву, яку вирощувала на невеличкому городі.
- Матусю! Матусю! – здалеку загукав зайчик. – Ось послухай, що мені наснилося…
- Добре, говори…
- Мені приснився якийсь птах чи то звір. Не знаю… Але він такий чорно-білий і смішний. Має крила, але літати – не може. От я з ним і познайомився. Але, матусю, мені хочеться насправді того птаха чи звіра побачити!
- Ох, лишенько, – сплеснула мама руками. – Це ж так далеко..
- А я у тебе, правда ж, дорослий? – запитав зайчик і так допитливо глянув зайчисі в очі, що та зрозуміла: відпустити прийдеться.
- Ну, добре, - зітхнула вона у відповідь. – Але я всім звірям у лісі скажу, щоб тобі допомогли у дорозі. Тільки знай, що я тебе дуже чекатиму додому, синочку.
Вона ніжно-ніжно притиснула свого зайчика і витерла сльозу з очей. А зайчик уже вирушив у дорогу. Він знав тільки, що потрібно йти тільки на південь і що десь там, через море-океан з’явиться білосніжна земля, яку мама-зайчиха назвала чудернацьким словом «Антарктида».
Усі в лісі вже знали, куди вирішив піти зайчик-вухань. Тому першими прийшли на допомогу бобри. Вони змайстрували швидко пліт і він поніс мандрівника вниз по річці, а далі – до самісінького бурхливого моря. Плив довго-довго. Майже з’їв усю моркву , яку дала мама. Спав зайчик теж на плоту, боявся, що без нього його транспорт кудись зникне. Одного ранку, прокинувшись, вухань побачив, що зникли кудись степи.
- Ой, де ми? – злякався наш мандрівник. Але заспокоївся, бо побачив широке-широке плесо води. «Мабуть, море», - роздумував зайчик.
Але налетів вітер, дмухнув так, що вухань не втримався і впав у воду. Та він же плавати не вмів! Тримався з останніх сил, а хвилі несли зайчика все далі - далі у відкрите море. А там і океан! Над водою почали виглядати одні вушка. І, здавалося, що наш мандрівник зараз піде під воду. Аж раптом… Вода під вуханем забулькотіла і винесла його вгору. Зайчик нісся по хвилях!
- Тримайся! За плавець!
- Дякую! – говорив зайчик своєму рятівнику. – А ти ж хто такий?
- Дельфін! А ти куди пливеш?
- В Антарктиду!
- Нічого собі, так далеко! І не знаю, чим же тобі допомогти? - почав роздумувати дельфін. – Хіба що…
- Невже так далеко та земля, до якої я зібрався? – запитав зайчик.
- Далеко.. А ти в гості чи як?
- До пінгвінів! Хочу дізнатися, чому вони чорно-білі, а навколо – сніг білий-білий та крига.
- Ну, тоді тобі допоможе тільки кит – мій давній приятель. Його ще називають кораблем океанів. Він тебе й доправить до Антарктиди. Тільки дивись, ти й сам міняєш свою шубку!
Зайчик поглянув на себе. Ди-ви-на! Із сірого вбрання перетворилося на біле. Так хутро почало змінювати колір. «Мабуть, готується до зими. Адже скоро й Антарктида», – подумав мандрівник.
- А ось і кит! – вигукнув дельфін.
Проте зайчик попереду бачив тільки воду та якийсь фонтанчик.
- І де? – здивувався.
- Та он! Бачиш фонтан! То – і кит!
І, дійсно, до них підпливла величезна «гора».
- Привіт, друже! – привітався кит басом. – Якими шляхами ти до нас? Щось сталося?
- Нічого! Просто потрібно мого нового друга відправити до Антарктиди!
- Куди?! Що він там загубив? Там же так холодно?
Зайчик слухав уважно їхню розмову і боявся, що кит відмовить у проханні. Проте, навпаки, роздумуючи, той погодився.
- Тримайся і сідай зручніше! – мовив він мандрівнику. – Дорога далека і не проста.
Але так швидко промайнула ця подорож. Не встиг наш вухань виспатись як слід, а вже зі сходом сонця він побачив блискуче, білосніжне узбережжя. Це була така бажана країна.
- А ось ми і на місці! – вигукнув кит. – Доправляю тебе до берега і прощавай! А там побачиш своїх друзів!
Вийшов зайчик-вухань на берег, а там – сніг, сніг, сніг. А сонце виблискує на ньому різноманітними кольорами: синіми, жовтими, червоними. Краса!
І ось вдалечині вухань побачив якісь силуети. І так багато! Пересувалися ті звірі чи птахи якось дивакувато, підтюпцем і один за одним. Нарешті! То ж були пінгвіни! Зайчик аж підстрибнув вгору, на скільки сам міг. «Не забути запитати про колір оперення», - думав вухань, стрибаючи до них.
- Привіт! Я до вас у гості! – випалив він відразу ж.
Пінгвіни зупинилися, не знаючи, що їм робити. Такого звіра вони зроду не бачили. А вуха – довгі – предовгі. Шерстка, правда, біла. І тут наперед зграї вийшов їхній вожак. Це був той пінгвін, який приснився вуханю.
- А хто ти? Звідки?
- Та ви ж самі мене в гості кликали! – вигукнув заєць. – Тільки , на жаль, уві сні…
- А що ти хотів? Здалеку ж, мабуть?
- Так! А хотів дізнатися, чому у вас забарвлення біло-чорне. Адже сніг навколо білосніжний?
- Який ти смішний і кумедний, - відповів вожак. – Адже у нас ворогів на суші майже немає. Тому маскуватися ні до чого. А от у морі – інша справа. Полюючи на рибу, ми півжиття свого проводимо у воді. А там – небезпека: морські леопарди, морські леви, касатки і акули. Чорно-біле забарвлення нас захищає. Чорна спина зливається з темними глибинами моря, а біле черевце ледь помітне у світлі, що просвічується крізь воду з поверхні. Та й у воді ми швидко маневруємо, з легкістю й прудкістю ловимо рибу, тікаємо від хижаків. До речі, рибкою не хочеш поласувати?
Вухань відмовився і, задоволений відповіддю, став лаштуватися у дорогу додому. Адже час уже прийшов!
Оксана Журавель

«СПАДКОЄМЕЦЬ»

Казка
Жив колись на світі такий чоловік, котрого усі боялися. Ні, не через його зовнішній вигляд, а через те, що коли люди з ним розмовляли, то завжди виказували всі секрети й говорили тільки правду. А що на той час кожен умів прибрехати, той боялися з ним теревенити.
Михайло (так звали його) любив бути на самоті, а особливо, коли навкруги природа. Саме тому він став лісником. Багато років пройшло з того часу. Про чоловіка забули…
Ось одного разу блукав по лісу хлопчина років п’ятнадцяти. Та й потрапив у таку незвичайну місцину. На сивій від роси траві по полю пасуться коні. Двоє. Один білої масті, інший – карої. То – лісникові. Он і хату його видно під байрачком, під кручею, за нею – дворище просторе. А посеред обійстя – вогнище горить і над ним казанок – вечеря вариться. Парубка це спочатку насторожило, але цікавість все ж таки перемогла. Він підійшов до хати. На порозі його зустрів старенький сивий дідусь.
- Добрий вечір! – привітався хлопчина.
- Добрий! – відповів старий. – А чому такий справний парубок тут у таку пізню пору? Батьки не будуть хвилюватися?
Хлопчина похнюпив носа і опустив голову.
- Немає у мене батьків, нікому й хвилюватися… Ось ходжу по світові й шукаю притулку для своєї беззахисної душі. Та ніхто не бажає відчинити для мене двері, цураються мене.
- Ну раз така справа… - вислухав з уважністю дідусь, - я живу сам. Коли хочеш, можеш залишитися у мене. Я – не проти. Тим більше, треба ж комусь залишити усе це добро у спадок! - посміхнувся у вуса старий.
Як почув ці слова хлопець, підбіг до чоловіка, обійняв його і палко вигукнув:
- Якщо можна, то я буду жити з вами, допомагатиму в усьому. Все робитиму. У мене нарешті з’явиться людина, котра буде мені і за батька, і за матір. Адже так?
Михайло посміхнувся і кивнув головою.
- Звичайно, що так. Але скажи мені, як тебе звати?
- Усі звуть мене вигнанцем, жебраком, але це ім’я мені не зовсім подобається.
- Добре, дитино, заспокойся. Більше ніхто до тебе так не звертатиметься. Ти будеш – Петриком. Як – тобі?
- Добре, тату! – промовив стиха хлопчик і з очей його покотилися сльози вдячності.
Чоловіка це розчулило і він теж не стримував сліз.
Потім вони разом пили чай та розмовляли. Михайло розказував Петрусю про свою особливість.
- Я розкриваю секрети кожного з ким спілкуюся. Люди самі мені їх виказують. Але з тобою – зовсім інша річ. Ти – розповів мені свою долю з відкритим серцем. Я бачу твою чистоту помислів і душі. Розумієш, настав час, коли всі почали говорити неправду, прибріхувати. І Господь Бог дав мені дар – заставляти людей добровільно говорити тільки щиру правду. Саме це їх і насторожувало. Вони самі винні, не можна бути брехливими. І ти успадкуєш цей дар. Багато років я шукав того, хто стане його власником. І, нарешті, цей час настав. Скоро я помру, а ти – зроби цей світ кращим! Правдивим! Знаю, відчуваю, що ти – зможеш!
Через кілька місяців чоловіка не стало. А хлопчина навчився справи у свого вчителя. Тепер він – справжній лісник, у якого особлива місія – викривати брехню!

Тетяна Михалюк – 9-й клас, член гуртка «Юнкор» НЦДЮТ


Всі бажаючі можуть перечитати казку СОНЯШНИК

/Files/images/Логотип журналістів.jpegЮні журналісти Нововолинського центру дитячої та юнацької творчості пропонують вашій увазі свої творчі доробки:

«Присвячено Героям Небесної Сотні».Хто за свободу вийшос проти смерті, тому немає смерті на землі
Програма "Медіакідс". Присвячено Героям Небесної Сотні. Медіакідс "Хто за свободу вийшов проти смерті, тому немає смерті на землі"
Зустріч з ветеранамиТвори добро
Медіа-кідс. Зустріч з ветеранами Медіа кідс. Твори добро
Інтерв'ю з мешканкою Канади Кравцовою АнастасієюПОЖЕЖНИКИ
Медіа кідс Медіа кідс Пожежники
"Вчителько моя зоре світова"Гурток"Радіооператора"
MEDIA KIDS 9 Медіа кідс 11 випуск
Медіа кідс "Зустріч з учасником АТО Сергієм Венгрин"200р. Т.Г. Шевченко
Медіа кідс 200р. Т Шевченко
Гурток Трасового автомоделюванняГурток Фітодизайну
Гурток Трасового автомоделювання Гурток Фітодизайну
Гурток Гри на скрипціГурток Картинги
Гурток Гри на скрипці Гурток Картинг
Про професію бібліотекаряПро професію журналіста
Професія бібліотекаря Журналісти 8 випуск
Школа "Пізнай себе" Казка "Дюймовочка"Гурток "Моделювання повітряних зміїв"
Медіа кідс 9 випуск Медіа кідс 10 випуск

Кiлькiсть переглядiв: 2112

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.